А тепер загадка. Яка це країна? Це не Італія і не Греція, навіть не Франція. Це – Вірменія! Отак дійсно, ця невелика країна, в якій знаходяться історичні пам’ятки, про які багато країн можуть тільки мріяти. Практично стільки ж пам’яток і в Грузії та Азербайджані. А кількості пам’яток Сирії, Туреччини та Ірану може позаздрити будь-яка європейська країна.
Хочу розповісти вам про мандри по Кавказу, де вам будуть дуже раді, де ви можете отримати багато незабутніх вражень, познайомитеся з новими людьми, відчуєте єднання з природою, не витративши при цьому купу грошей. Там до українців досить хороше ставлення, а ви будете шановними гостями в домах мешканців цих країн.
Найцікавіше, те, що кожен з вас має можливість туди потрапити. Хто на паромі, хто на поїзді, хто на автобусі, а можна й безкоштовно за допомогою автостопу. Ми з друзями завжди їдемо поїздом до Луганська, а потім прямою дорогою по якій рухається безліч машин в сторону Кавказу, яку з легкістю можна подолати за два дні.
Спочатку дорога йде через Кубань, перший раз я був в цих краях в січні 2004 року по дорозі в Сирію, і з цього часу був тут шість разів. Що цікаво, деколи на Кубані (Ставропольський і Краснодарський край) можна почути навіть українську, правда, самі місцеві мешканці називають себе козаками і “балакають” вони відповідно по козацькому або по місцевому, а не українською, переконати їх в протилежному дуже важко. Поля Кубані дуже доглянуті, всюди щось росте, будинки досить добротні, на відміну від інших регіонів Росії.
Чим ближче в сторону Чечні, то все частіше і частіше, починають зустрічатися великі пости міліції, де вас інколи можуть перевірити, як правило, речі не надто оглядають, але хохлом і бандерівцем називають постійно. При перевірках питання задають стандартні, хто звідки куди, згодом з досвідом виробляється автоматизм у спілкуванні з органами правопорядку. Найбільші неприємності в цих краях у мете були одного разу коли в моєму записнику знайшли розклад електричок “Стрий – Львів”, іншого разу мене не хотіли впускати в республіку Північну Осетію – Аланію, бо імміграційна картка в мене була заповнена англійською.
Проте це з лихвою компенсується від спілкування з чудовими мешканцями цих країв, кабардинці з задоволенням вгостять вас шашликом, балкарці заспівають пісень, осетини з задоволенням вгостять вас осетинськими пирогами з сиром або м’ясом, дагестанці з бараниною і солодощами. Кожен народ хоче показати, що він найгостинніший.
Туристів на Кавказі зараз мало, всі бояться, що тут стріляють, але це безпідставно, бо в Єгипті значно частіше вбивають як тут, а всі чомусь мріють про нього. Між собою, звичайно, пересварилися всі хто може: кабардинці з балкарцями, чеченці з інгушами, інгуші з осетинами, осетини з грузинами, грузини з абхазцями, вірмени з азербайджанцями. Але це на вас ніяк не вплине, бо військові дії закінчилися вже десять років тому, люди хочуть миру і ніхто вже не береться за зброю. Злочинності нема, бо хто може на когось напасти, якщо при потребі кожен може помститися зі зброєю в руках. Найстрашніше й найнебезпечніше для мене в цих краях, це коли водій їде з Вами по гірському серпантині, знизу величезні обриви, аж дух запирає, а він показує гори, гортає карту, їсть одночасно, оце страшно.
Дорога з Росії в Грузію лежить через Хрестовий перевал (2379 м.), вона настільки мальовнича, що аж захоплює дух, при хорошій погоді добре видно кавказький хребет, на фоні якого видніється п’ятитисячний Казбек. В Грузії досить тепло, не тільки погода, а й ставлення до гостей, особливо до українців, одного разу мені на митниці грузини на дорогу подарували великий пакет величезних персиків, від грошей я відмовився. Хабарництво дякуючи зусиллям нового президента практично ліквідовано, навпаки міліція, митниця та інші органи державної влади будуть вашими щирими помічниками.
Автостоп в Грузії прекрасний, водії цікаві, коли дивитеся, як їздять машини, то складається враження, що тут нема правил дорожнього руху, але аварій на диво нема.
Кого цікавить море можна їхати в Батумі, батьківщину мандаринів (щоб з’їсти тону мандаринів треба їхати сюди взимку). Хто цікавиться пам’ятками історії, того гостинно прийме Мцхета – древня столиця Грузії, там на горі височить монастир Джварі з VI століття, з якого відкривається чудова панорама злиття річок Мцхети і Кури, між якими розташувалася Мцхета.
Вода Боржомі поправу вважається найкращою мінеральною водою в світі, коли я сказав грузинам скільки коштує їхня вода в Україні, то вони довго не могли повірити. А ви безпосередньо в місті Боржомі можете пити справжню воду з джерела й прогулюватися дачею Сталіна, який, до речі народився тут поруч в місті Горі.
Кахетія – край виноробів, хто любить і цінує справжнє вино, то може навідатися сюди, тут кожен господар матиме за честь вгостити дорогого гостя. Тільки не зловживайте вином, не псуйте імідж українських мандрівників. Якщо вам пощастить, то можете потрапити на якесь грузинське застілля, де в вашу честь весь вечір будуть говорити тости тривалістю в п’ять хвилин.
Не менш гостинні за грузин і вірмени. В книзі про автостоп Антона Кротова про Вірменію сказано таку фразу: “їхню гостинність ви відчуваєте вже з кордону”, я перевірив це на собі. Нас у Вірменію їхало троє, два Максими разом, а я окремо сам. Коли я в’їхав в Вірменію, пройшов від кордону десь 100 метрів, до мене під’їхала легкова з якої висунулося обличчя щасливого дядька і каже “залазь швидко!”. Звичайно такого я не очікував, почав відмовлятися, а він каже “скоріше бо Максими зачекалися!”. Я не знав де в даний момент знаходяться Максими, бо ми мали зустрітися в центрі Єревану. На моє запитання де Максими, він відповів, що вони святкують. Я погодився і вони відвезли мене на дачу, на якій стояв накритий стіл і навколо нього сиділи гості й Максими. І з такими історіями ми мандрували по всій Вірменії.
Тут вражають християнські храми, найдавніший з яких святий Ечміядзінський кафедральний собор, був побудований в 301 році, якраз тоді, коли Вірменія перша в світі прийняла християнство на державному рівні. По всій країні є багато древніх церков, монастирів, всі вони добре збереглися, бо зроблені з каменю, церква з десятого століття тут не вважається древньою.
Обов’язково є сенс відвідати високогірне озеро Севан, яке знаходиться на висоті 1900 метрів над рівнем моря, окрасою якого є високогірний севанський монастир, де в нас закінчилися гроші і ми за допомогою гітари теплого недільного дня заробили 30 доларів за три години, найбільш затребувана і відома українська пісня серед вірмен виявилася “підманула, підвела”.
Обов’язково відвідайте вищезгадані Гарні й Герхард. Найбільше звичайно вражають гірські пейзажі. Хто був у Вірменії, того вже особливо не зацікавлять американські каньйони. Велике задоволення приносить їзда в кузові вантажівок по гірських серпантинах.
Правда була у Вірменії і ложка дьогтю, це коли нас трьох забрала Служба Безпеки Вірменії побачивши в нас порушників вірменсько-турецького кордону. А у всьому винуватий Арарат, це гора до якої причалив Ноїв ковчег, вона священна у вірмен, проте зараз вона належить Туреччині, практично за декілька кілометрів до вірменського кордону. Гору Арарат видно майже з усіх куточків Вірменії, це дуже прикро для вірмен, темою їхньої постійної розмови з вами є Арарат, озеро Ван забрані турками та геноцид, коли турки вирізали до мільйона вірмен в 1915 році.
Отож щоб краще розгледіти цей п’ятитисячний Максим Семерак підійшов до нього надто близько, а ми з Баландюхом Максимом були тоді в древній столиці Вірменії місті Двін. Спочатку затримали Максима, а потім привезли і нас, після довгих і нудних запитань нас відпустили, вгостивши відомим коньяком “Арарат”. Потім через два дні мене вже одного в іншій точці Вірменії затримали теж неподалік від Арарату, коли я зупиняв машини в сторону Гюмрі ввечері. Все обійшлося втратою часу для мене і підйомом всього начальства та військової частини на ноги з сторони вірмен.
Серед всіх народів на пострадянському просторі найбільш ностальгують за СРСР – вірмени. Справа в тому, що з усіх сторін крім Грузії вони оточені або ворогами (Туреччина та Азербайджан) або чужими (Іран). Розмовляти про те, як вам добре живеться в незалежній Україні краще в Грузії та Азербайджані, а в Вірменії згадайте, як добре було їсти дешеву ковбасу.
Ласкаво просимо на Кавказ.
В наступній розповіді прочитаєте про наше перебування на лінії вогню між Вірменією та Азербайджаном з іншого боку кордону, про зустріч з міністром туризму Туреччини, як пролетіти на літаку за 16 доларів за допомогою газети “Аудиторія”, про храм зороастрійців, про те що робила частина нашої експедиції в Чечні в квітні 2005 року.
http://www.mandry.org/?p=19
Немає коментарів:
Дописати коментар